fbpx
Ірпінь, Культура, Освіта, Україна

Музична освіта: чи буде життя після реформи?

Субота, 08 Червня 2019 | 9:52

Скасування в музичних школах індивідуальних занять вокалом на початковому рівні навчання, скорочення тривалості уроків до 15–23 хвилин, зменшення кількості групових занять, збільшення наповнюваності груп, розтягнення навчального процесу на 11–12 років, збільшення паперотворчості для атестації викладачів… Ці та інші нововведення від Міністерства культури вже з 1 вересня мають запрацювати по всій Україні. Ірпінська дитяча школа мистецтв ім. М. Вериківського разом з іншими музичними школами країни б’є на сполох: до нового навчального року вона може розгубити свій педагогічний колектив, а дітям буде змушена запропонувати програму, яка різко знизить освітній музичний рівень.

 

На сайті електронних петицій Кабінету Міністрів із кожним днем набирає все більшої підтримки петиція педагогічних працівників закладів початкової мистецької освіти. Педагоги  звертаються до Кабміну з вимогою скасувати наказ Міністерства культури  від 24 квітня цього року, «запровадження якого призведе до катастрофічних наслідків – руйнації системи мистецьких шкіл». «Вважаємо запровадження цього наказу ідеологічною диверсією, спрямованою на знищення мистецького майбутнього України», – сказано в петиції. На думку її авторів та підписантів, «нові правила» передбачають збільшення бюрократичної тяганини і створюють умови для корупції, звужують конституційні права дітей на мистецьку освіту, принижують гідність педагогічних працівників мистецьких шкіл та суперечать нормам законодавства про освіту.
Що ж такого запропонував Мінкульт, що це викликало настільки великий ажіотаж по всій країні?

Зміни для дітей

Міністерство культури запропонувало суттєво зменшити кількість уроків. Тобто, дітей вчитимуть менше. Якщо наразі для першокласників відводиться 6,5 годин на тиждень, а для третьокласників – 9, то по-новому – відповідно 5 і 7 годин.

Зросте кількість дітей у групах. Зараз групові заняття передбачають 8–10 учнів. Буде –  15! Однак реформатори запевняють, що скорочення годин та збільшення кількості учнів обов’язково сприятиме поліпшенню процесу навчання.

«Сольфеджіо» перейменують у «Музичну грамоту», а «Музичну літературу» – в «Бесіди про мистецтво».

Таких напрямків, як «сольний спів» і «театральне мистецтво», нові програми не передбачають на «елементарному підрівні» (за новою термінологією – 1–4 класи). Займатися сольним співом можна буде тільки після 10 років (якраз коли починається мутація голосу). Натомість така спеціалізація, як «хоровий спів», залишається.

Зміни для викладачів

Для викладачів усі зміни матимуть один простий наслідок – зменшення навантаження. Отже, по школах підуть скорочення. Або викладачів переведуть на півставки і платитимуть менше.

Є також певні зміни, які стосуються атестації. Викладачам доведеться значно більше часу приділяти написанню різного роду звітів, методичок, рахувати, який відсоток учнів брав участь у концертах, конкурсах та інших заходах – замість того, щоб займатися творчою роботою. Тобто працювати буде складніше, і, на жаль, цей час знов-таки не піде на користь дітям.

Звичайно, конкурси і концерти – це добре. Вони мотивують дітей виступати, набувати досвіду і радувати своїх батьків. Але погано, що відтепер конкурси стануть інструментом для підрахунку «рейтингу» викладачів, а діти – заручниками політики Міністерства культури.

Чи можна уникнути реформи?

Чиновники від культури заспокоюють: мовляв, школи можуть скласти свої освітні програми і не користуватися тими, які пропонує міністерство. На жаль, це не зовсім так. Дійсно, закон про позашкільну освіту дозволяє «використовувати типові освітні програми або розробляти на їх основі свої». Але водночас освітня програма так чи інакше відобразиться на кошторисі мистецької школи. Чим більше занять передбачається – тим більшим буде кошторис. А кошторис, згідно з законодавством, затверджує засновник закладу. Тобто, в більшості випадків – міська рада. Виникає питання – чи затвердить міська рада кошторис, який вимагає більших витрат, ніж зобов’язують нормативи міністерства? Чи виявиться місцевий чиновник щедрішим до мистецької школи, ніж столичний?

Звичайно, у великих містах є альтернатива – приватні музичні школи, незалежні від волі міністерських і місцевих чиновників. Але вартість навчання у них набагато вища, ніж у комунальних, і далеко не в усіх батьків є можливості користуватися їхніми послугами. На думку фахівців, не можна прив’язувати процес навчання в школах естетичного розвитку до етапів загальноосвітньої школи, адже діти особливо завантажені в четвертому, дев`ятому та одинадцятому класах, що за новими стандартами співпадає з етапами (підрівнями) музичної освіти.

Що робити?

Положення наказу Мінкульту, про які йде мова, набудуть чинності з 1 вересня. Єдине, що поки що можуть зробити викладачі і батьки учнів – це підписати петицію. Якщо ініціаторам вдасться набрати 25 000 підписів, Уряд зобов’язаний буде її розглянути і вислухати аргументи фахівців.

Реакція фахівців і громадськості

Оприлюднення наказу Мінкульту викликало гостру критику музичної та освітньої спільноти. Зокрема, голова Всеукраїнської ради директорів початкових спеціалізованих навчальних закладів естетичного виховання, консультант парламентського комітету з питань культури та духовності Олександр Шаліт, професійно аналізуючи запропоновані нововведення, не приховує свого занепокоєння:

«Якщо цей наказ буде втілений у життя, то, в кращому разі, залишиться лише частина шкіл у великих містах. Що стосується провінційних шкіл, то система буде зруйнована повністю тільки тому, що органи місцевого самоврядування оплачуватимуть лише інваріантну (обов’язкову) частину навчального плану нової освітньої програми. Варіативна (необов’язкова) так і залишиться на папері й у мріях. Наша система музичної освіти вже пройшла апробацію часом. І документи міністерства складені вкрай непрофесійно. Наприклад, замість двох уроків зі спеціалізації по 45 хвилин на тиждень пропонується один, із розподілом його на дві частини по 23 хвилини. Також упродовж цієї години заплановано вивчення додаткового інструмента. Але це неможливо…»

Олександр Шаліт ставить цілком слушне запитання: «Хто з батьків, які живуть у сільській місцевості, їздитиме в музичну школу райцентру за 20 км на урок тривалістю 23 хвилини?»

Насправді ж проблема ще глибша, бо 45-хвилинні заняття дозволені лише для тих дітей, які вже досягли 7-річного віку. Дитині до 6 років законом визначена тривалість уроку 30 хвилин, а в 6 років — 35 хвилин. Якщо розділити урок першокласника (а саме діти, котрі  досягли 6-річного віку, мають починати навчання у школі естетичної освіти) на два заняття, то вийде 15–17 хвилин. «А що можна встигнути за 15 хвилин уроку? Розкласти й настроїти скрипку або бандуру? Ну, можливо, зіграти одну п’єсу — і все.  Нашим реформаторам треба було спочатку заглибитись у зміст чинних навчальних планів, а вже потім починати перетворення», – говорить експерт.
Виступила з аргументами не на користь нововведення і народна артистка України,

завідувачка кафедри скрипки Національної музичної академії імені Петра Чайковського Богдана Півненко. «Чому ми своїми руками хочемо зруйнувати те, що було створено дійсно добре? Чому ми мусимо втратити те, чим досі захоплюються всі у світі? – каже вона. – Якщо ми хочемо оновлень — то просимо ласкаво, ніхто не заперечує проти запровадження новітніх методик. Можна і треба ввести окремий відділ при мистецьких школах для тих, хто просто хоче трошки долучитися до мистецтва. Але якщо ми запровадимо те, що пропонують зараз, — існуючої системи не буде, вона буде зруйнована. Буде те, що є в Іспанії, Німеччині, інших західних країнах. Але це той випадок, коли Україна має краще! І не перший десяток років українські музиканти, особливо у молодших вікових категоріях, впевнено конкурують із іноземними. А кращі з кращих стають елітою музичного світу».

Ситуація в Ірпені

В Ірпені вже 44 роки навчає музики Школа мистецтв ім. М. Вериківського. Тут можна оволодіти грою на фортепіано, скрипці, ударних інструментах, гітарі, саксофоні, флейті і блок-флейті, трубі, віолончелі, бандурі, акордеоні, баяні, а також займатися сольним співом.

Із кожним роком кількість охочих стати учнями цього закладу зростає. Наразі школа охоплює 450 дітей. Ще близько 100 – це учні підготовчої групи. Було би більше приміщень і викладачів – прийняли б у рази більше, адже на одне місце уже не перший рік претендує 4–5 дітей.

Утримує школу Ірпінська міська рада. Держава зняла з себе фінансування ще 4 роки тому. Вартість навчання – 150–300 грн за місяць, залежно від обраного інструменту. Найдорожче навчатися у підготовчій групі. За місяць треба викласти 800 грн. Щоправда, ця група працює в режимі самоокупності і створена на численні прохання ірпінців.

На заняття діти їдуть не тільки з усіх мікрорайонів Ірпеня, а й із Гостомеля, Ворзеля, Горенки, Синяка, Гореничів.
У закладі під керівництвом Наталії Дидикіної працюють 62 викладачі. Серед них чимало киян. Є навіть викладач, який щотижня приїздить на роботу з Сумської області! Про ефективність роботи цього колективу красномовно говорять успіхи учнів. Школа входить у п’ятірку найкращих музичних шкіл Київщини, щороку діти привозять із міжнародних, всеукраїнських та обласних конкурсів десятки перемог, а кількість концертів, у яких беруть участь вихованці закладу та їхні викладачі, вже давно перевалила за дві сотні тільки в цьому навчальному році.


Сьогодні важко уявити насичене культурне життя Ірпеня без школи мистецтв. Навіть улітку, коли всі інші освітні установи йдуть на відпочинок, колектив педагогів та учнів цієї школи часто радує ірпінців своїми професійними виступами у міських парках.

Про реформу від Міністерства культури тут говорять із великим хвилюванням і навіть обуренням. Під ударом, кажуть, уся діяльність школи і її професійний рівень, від якого нічого не залишиться, якщо удвічі скоротити кількість занять. Ще більше занепокоєння викликає ситуація з викладачами. «Ми ризикуємо втратити кадри. У нас сумісники – це оркестранти, справжні концертуючі музиканти, які виступають в Україні і за кордоном – Анастасія Лук’яненко (фортепіано), Роман Олексієнко (труба), Олексій Портенко (тромбон), Марія Тимошенко-Білан (віолончель), Інна Руденко (скрипка), Валерій Жирнов (гітара), Євген Давиденко (саксофон) та ін. Ми й без того неодноразово просто вмовляли їх залишитися у нас і викладати, – розповідає Наталія Дидикіна. – Зарплати ж не зростають! Лише вимоги. І викладачі прямо говорять, що ці нові вимоги принизливі. Заради чого це все? Замість того, щоб витрачати час на навчання учнів або проведення додаткових репетицій для участі в концертах чи конкурсах, педагоги займатимуться бюрократичними процедурами! І ми не зможемо втримати людей».

Поділяє думку директорки школи і її заступниця Наталія Маніва: «Бюрократія повертається. Хто буде математично вираховувати бали і відсотки? Навіть у часи соцзмагань такого не було. Кожна дитина, яка не дійшла до останнього класу, а вирішила зійти з дистанції, скажімо, після базового курсу, – це мінус до атестації викладачу і мінус школі, бо не буде видано атестат про закінчення школи».

Поділяє занепокоєння педагогів школи мистецтв і начальник відділу культури Ірпінської міської ради Євгенія Антонюк: «Як і вся мистецька спільнота, я глибоко стурбована такими нищівними “реформами” Мінкульту. Зі свого боку ми докладемо усіх зусиль, аби зберегти навчальні плани старого зразка. Доведеться розробити і затвердити нові навчальні плани. Але ми мусимо це зробити, аби не зменшувати кількості годин викладання основних та додаткових предметів для учнів школи. Таким чином зможемо мінімізувати шкоду від реформи для вихованців. Але що робити з положенням про атестацію педагогічного складу, яке, на мою думку, розроблене для того, аби забюрократизувати й ускладнити систему оцінювання, відволікти педагога від навчання дітей, принизити і позбавити більшості прав викладачів? Тут впливу ми не маємо і сподіваємось, що положення про атестацію буде переглянуте».

Врятувати хоча б щось…

Насправді, Міністерство культури прагне зберегти мережу музичних шкіл, яким загрожує децентралізація, вважають прибічники реформи. Катерина Щоткіна співставляє дві точки зору в статті «Не сипіти під фонограму. Чому Мінкульт рано закидати яйцями за реформу шкіл мистецтв»: «Нововведення приживаються важко. А враховуючи, що позашкільна освіта завжди була падчерицею, тут усе навіть трохи важче: школам мистецтв доведеться виживати в непростих умовах децентралізації, і якщо ідея заощадити на загальноосвітній школі мало кому спаде на думку, то музична школа багатьом представникам місцевого самоврядування може здатися зайвою розкішшю.

Тож наразі Мінкульт шукає спосіб врятувати хоч щось, задавши мінімальні компромісні стандарти, а громадськість вважає, що стандарти надто вже мінімальні і не дозволять зберегти головного – якості мистецької освіти».

Юлія БЕРЕЖКО-КАМІНСЬКА

Понеділок, 13 Січня 2020
17:14

В Ірпені буде відсутнє водопостачання через аварію

КП «Ірпіньводоканал» повідомляє про аварію приватної КНС, яка розташована біля житлового будинку в м. Ірпінь, вул. Мінеральна, 39. В зв’язку ...

Вівторок, 21 Квітня 2020
13:32

Депутат Олександр Горобець закликає створити карту недобудов

Таку  заяву  народний  депутат  від  95  округу опублікуванв  на своїй  офіційній  сторінці  Facebook "Друзі, ні для кого не секрет, що ...

Середа, 30 Вересня 2020
9:40

“Слуги народу” в Ірпені проведуть ПЛР-тестування на COVID-19 через хворобу Жана Беленюка

З відеозвернення народного  депутата  Жана Беленюка  стало відомо,  що  нардеп  захворів на коронавірус. Нещодавно  політик  завітав  до ...

Понеділок, 23 Грудня 2019
10:46

iPhone на набережній

Днями на  Ірпінській  набережні з'явилася нова  скульптура у  вигляді  iPhone.  Вартість  скульптури становить 25 209 грн. Ірпінська  ...