Загинула, рятуючи воїнів у Макарові: трагічна історія 25-річної медикині Катерини Ступницької (фото)

«У БОЙОВОМУ ПІДРОЗДІЛІ Я НА СВОЄМУ МІСЦІ»

У рідному селі Залізниця Корецького району, що на Рівненщині розповідають: дівчина ще змалечку мріяла про медицину. Усі ляльки були її пацієнтами.

Вона успішно закінчила медичний коледж, встигла попрацювала у сільському ФАПі, проте зовсім недовго. Адже в голові Катерини пролунала думка, «а раптом я стану корисною на фронті?».

А вже у віці 20 років дівчина впевнено зайшла до районного військкомату і заявила: «Хочу служити у бойовому підрозділі!».

Від тоді все й закрутилось: полігон, бойові позиції, відсутність сну та неймовірні люди поруч. Та як би важко не було, Катерина завжди казала, що саме у бригаді — на своєму місці.

Красуня не раз була на передовій, врятувала чимало життів захисників. Лиш зрідка поміж ротаціями виривалась додому. А коли контракт закінчився, Катя довго на «цивілці» не затрималась.

«Ще навідпочиваюсь», — переконала себе і знову підписала контракт.

Від тоді все й закрутилось: полігон, бойові позиції, відсутність сну та неймовірні люди поруч. Та як би важко не було, Катерина завжди казала: саме у бригаді — вона на своєму місці.

Красуня не раз була на передовій, врятувала чимало життів захисників. Лиш зрідка поміж ротаціями виривалась додому. Навіть коли контракт закінчився, Катя не довго пробула у тилу.

«Ще навідпочиваюсь», — переконала себе і знову підписала контракт…

БОЇ ЗА МАКАРІВ ТА ОСТАННІЙ ДЕНЬ ЖИТТЯ

10 березня 2022-го на Київщині тривали важкі бої за визволення селища Макарів, через яке ворог мав намір прорватись до столиці.

Ворожа арта не вщухала ні на хвилину. Проте українських воїнів це аж ніяк не зупиняло: вони нещадно нищили окупантів — одна за одною ворожі машини спалахували від влучних пострілів. Противника відкидали все далі й далі, звільняючи такий стратегічно важливий населений пункт.

«Дідько! Підбили екіпаж танка командира першої роти!» — прокричав Катерині хтось із побратимів!

Дівчина, не задумуючись, помчала за пораненими. Оскільки, якщо не вивезти зараз — можуть не вижити.

«І звідки у неї стільки хоробрості в її 25 років? Хоч у вогонь, хоч у воду», — дивувались побратими молодій, хоч і досвідченій після фронтових ротацій, Катрусі.

Під шквальним вогнем противника вона змогла евакуювати всіх — і командира, і членів екіпажу. Дівчина оперативно надала першу медичну допомогу і вивезла танкістів для подальшої евакуації у безпечне місце. Сама ж одразу повернулась до підрозділу.

Щойно увечері з’явилась мінімальна надія хоча б на пів години спокою — окупанти завдали низку ракетно-бомбових ударів по периметру. Пряме потрапляння у будівлю, яка слугувала медичним штабом, не залишило шансів на життя.

Побратими дівчини до останнього вірили, що Катю можна врятувати та з надією розбираючи завали. Втім, дива не трапилось…

Навіть суворі та скупі на емоції воїни, які не раз бачили смерть на полі бою, не могли стримати сліз. Сержантка Ступницька була мертва…

Поховали Катерину 12 березня в рідному селі Залізниця Корецького району на Рівненщині.

За визначну особисту мужність і героїзм їй посмертно надали звання Герой України з відзначенням ордена «Золота Зірка».

Джерело: vechirniy.kyiv.ua