Ірпінчанин добровільно здався у полон, щоб врятувати понад 300 людей: історія Максима Меншуна, якому вдалося врятувати себе та інших

5 березня 2022 року російські окупанти почали обстрілювати Ірпінь у районі Синергії. Зі сторони пойми річки Бучанка у житлові комплекси летіли міни та ракети. Люди, які не встигли евакуюватися, ховалися у підвалах та цоколях. Тоді ще ніхто з них не розумів, що наступну добу їм доведеться жити з непроханими гостями, а їхні будинки, як і життя, більше не будуть такими, як були до. Через декілька хвилин після обстрілів на закриту територію житлового комплексу «Фортуна-2» в’їхало декілька десятків ворожих БМП та танків. Вони трощили все на своєму шляху: і автомобілі жителів, і огорожу, і дитячі майданчики, і дерева, і найголовніше – спокійне та мирне життя ірпінчан в улюбленому місті незалежної України.

Житель «Фортуни-2» Максим Меншун якраз повертався до будинку із місця евакуації жителів. Він та ще декілька активістів комплексу самостійно організовували виїзд із Ірпеня до Києва, тоді ще «зелених коридорів» не було. «Як тільки автобуси із ірпінчанами від’їхали, відразу почалися обстріли і я ледве встиг добігти до першого будинку на шляху, щоб притулитися до стіни і якось вберегтися. У цей момент у мене влетів шматок снаряду та поранив у бік, хоча я це не відразу зрозумів, рана могла бути більшою, але врятував гаманець, – розповідає Максим, – поки я ховався, повз наш комплекс проїхало більше 50 БМП, танків та машин із пальним і харчами, вони поїхали у сторону центру міста. Коли все трохи стихло, я забіг у свій під’їзд, щоб сховатися та надати собі медичну допомогу. Через деякий час знову розпочалося бомбардування комплексу і я спустився у цоколь, адже там безпечніше, ніж на 5 поверсі. Згодом я почув у аптеці добре знайомий руський говір. Окупанти зайшли в аптеку з вулиці, а з нашого під’їзду був службовий вхід, який вони точно побачили б. Тоді я і прийняв рішення здатися у полон, щоб вони не зайшли у будинок та не почали стріляти і ходити по квартирах. Там ще перебували старі люди та маленькі діти. Загалом у комплексі залишалось понад 300 людей, ще стільки ж нам вдалося самостійно вивезти, організувавши евакуацію».

За словами Максима, про страх і наслідки він тоді не думав, було головним врятувати життя мешканцям та максимально зберегти інфраструктуру комплексу. Хоча й розумів, що дороги назад може не бути. «Я подумав, якщо не я, тоді хто? У нас залишалося понад 300 людей, дехто з них сидів у підвалах, хтось ховався у цоколях, а дехто не міг навіть спуститися на перший поверх через стан здоров’я, тому я здався у полон. Вони приставили до мене автомати, вивели на вулицю, а потім вдарили в сонячне сплетіння, щоб збити дихання, по ребрах та ногах, щоб я не міг тікати. Потім ретельно обшукали, роздягнувши майже до гола, а після цього повели до свого головнокомандувача, бо не знали, що зі мною робити. Поки ми туди йшли, вони знущалися і ображали мене, намагаючись принизити, а також вирішували вбивати мене чи ні. Коли ми прийшли до комбата, я попросив їх не трощити житловий комплекс і не стріляти більше по вікнах, бо у нас там жінки, діти та пенсіонери. Вони сказали, що це дуже погано, але прохання виконали, більше по нас не стріляли», – розповів Максим.

Він зауважив, що окупанти його ретельно обшукали, вилучили телефон, а потім задали декілька ключових питань, які його насторожили і навели на думку, що серед своїх був інформатор. «Перше, що вони мене спитали, чому я не евакуювався, тобто, вони знали, що ще деякий час тому у нас тривала евакуація та й перший снаряд прилетів у той будинок, де стояло декілька десятків осіб, що готувалися до евакуації. І як тільки люди сіли у автобус, прилетів снаряд та протаранив під’їзд і щитову, після цього відразу пропало світло у комплексі. Питання про це мені здалося дивним.

Потім вони уточнили чи є у комплексі військові і бандерівці. На моє уточнююче питання хто це, вони зауважили, що це «черные человечки с красными повязками». Я запевнив їх, що ні бандерівців, ні військових у комплексі немає, залишилися лише мирні жителі, які ночують у цоколях, тому стріляти по вікнах не потрібно. Вони обурилися і сказали, що ми мали б сидіти у підвалах, я поснив, що у нас їх немає», – розповів Максим Меншун.

За його словами, окупанти запевняли, що по комплексу та жителях стріляли не вони, а ЗСУ. «Окупанти почали виправдовуватися, що стріляли не вони, а Збройні сили України, щоб зупинити їхню колону, тому, і постраждали будинки. Я звісно у це не повірив, бо добре знаю звідки і для чого стріляли», – підкреслив Максим.

Після того, як окупанти країни-агресора заспокоїлися, що у комплексі немає бандерівців та виправдалися, що стріляли не вони, почали розповідати, що це не війна, а «контр-оборонительная операция» і рятують українців від нацистів. Та що воно таке пояснити так і не змогли. «Згодом почали дивитися мій телефон, там були фото нашого розбомбленого комплексу. Уточнили для чого я назнімав та хотіли розбити телефон. Я попросив цього не робити, бо це єдиний спосіб зв’язку з рідними, на що їхній комбат наказав солдатам віддати телефон за умови, що я видалю фото. Я пояснив, що фотографував комплекс для забудовника, бо він обіцяв посприяти відновленню, а для цього треба розуміти масштаб роботи. Так вдалося зберегти фото. На моє питання що таке «контр-оборонительная операция» відповісти не змогли, напевно просто не знають, як і не знають, що Україна – це чужа держава. Кажу ж їм навіщо ви вторглися у чужу країну, на чужу територію, Україна – це інша держава, а вони на це відповіли лише «а че»? Потім розповіли всім відому легенду, що були на навчання, коли їм наказали їхати рятувати українців від націоналістів, бандерівців та дебіла президента. Дослівно так «если бы ваш клоун-президент вышел, поднял ручки и сдался, мы бы быстро навели порядок в стране и вы бы продолжили спокойно жить дальше». На останок запропонували зайти у магазини, які вони розгромили, взяти собі їжі та провели до під’їзду, де мене знайшли», – підсумував Максим Меншун.

За його словами, по житловому комплексу більше не стріляли, окупанти набрали собі їжі та випивки у магазинах і піцерії, які розгромили, і відправилися спати у будинок, де жителі вже евакуювалися. Там росіяни переночували і наступного дня поїхали далі. Після їхнього візиту ЖК «Фортуна-2» більше не впізнати. «Інколи складалося враження, що вони просто заздрять такій красі, комфорту та умовам проживання.
Після їхнього візиту у комплексі пропали світло, вода, газ, мобільний зв’язок і так уже 10 днів. Люди, що залишилися, живуть у пекельних умовах», – підкреслив він.

Максим же через декілька днів після полону окупантів виїхав з Ірпеня, щоб відвезти сім’ї речі, але залишитися не зміг і повернувся до Ірпеня та продовжує допомагати жителям евакуйовуватися з міста. «Коли почався обстріл Ірпеня я відправив свою доньку та її маму на евакуацію, вони взяли з собою мало речей, бо ніхто не думав, що це так затягнеться. Тому я повіз їм необхідні речі, але нормально поспати за межами Ірпеня я так і не зміг, мене тягнуло назад, до тих людей, які там залишилися. До пенсіонерів, яким я приносив їжу, яку готували на вогнищі у дворі через відсутність світла і газу. До тих, хто ще хоче евакуюватися, але не знає як. До сімей з маленькими дітьми, які потребують будь-якої допомоги, а також до тих, хто залишився і займається мародерством, їх треба карати. Найголовніше було показати, що евакуйовуватися безпечно, бо до того люди йшли пішки до Романівки, по них  стріляли, вони були вимушені повертатися додому, через це інші боялися виходити з будинку і наважитися на евакуацію», – підсумував ірпінчанин Максим Меншун.