Чилійський архітектор: у Чилі теж руйнувалася інфраструктура, але через землетруси, а не брак розуму у людини при владі

Уже четвертий місяць Ірпінь перебуває в деокупації, оговтується від російської навали та починає повертатися до звичного довоєнного життя. За даними ООН місто постраждало на 76% і це найбільше порівняно з сусідніми населеними пунктами Приірпіння.

Представники Інвестиційної ради Ірпеня вже підрахували скільки потрібно коштів для відновлення міста і ця цифра просто вражає, адже мова йде про 1 мільярд доларів.

Наразі керівництво міста робить все можливе для того, щоб залучити до відбудови іноземних інвесторів та найкращих архітекторів з усього світу. Саме тому на початку травня до Ірпеня приїхало близько 120 архітекторів і проектантів з усієї України та різних куточків світу, щоб оцінити рівень руйнувань та спланувати нові стратегії розвитку і можливості відбудови зруйнованої інфраструктури.

Серед учасників був і міжнародний архітектор-консультант з Чилі Крістіан Альфредо Віттіг Грель. Він є відповідальним архітектором-консультантом офісу «Though, Integral Infrastructure and Urban Planning Solutions» та стратегічним консультантом фундації La Fuente, яка відповідальна за планування та імплементацію нових освітніх просторів, особливо бібліотек. Фундація брала участь у реконструкції більше 80 бібліотек, що постраждали внаслідок великого землетрусу у 2010 році, він знищив важливу частину Чилі.

Редакції «Ірпінського Вісника» вдалося поспілкуватися з іноземним архітектором і розпитати про враження від України та Ірпеня зокрема.

Чи вперше ви в Україні? Які враження? Чи вразила архітектура Києва, Ірпеня, Львову? Яке місто вразило найбільше?

В Україні я вперше, але сподіваюсь, що не в останнє. Враження від вашої країни – неймовірні. Найбільше мене вразили люди. Я їхав до України з уявленням, що тут живуть дуже «холодні», закриті і непривітні люди. Це той образ, який вималювався у мене ще з часів СРСР, але ця поїздка повністю змінила моє бачення і сприйняття України та її жителів.

Вперше я зрозумів, що українці не такі, якими я собі їх уявляв, коли їхав потягом з Варшави до Києва, це була довга подорож, яка зайняла більш як 23 години. Поруч сиділи дві жіночки, які поверталися додому після 3 місяців перебування у Швейцарії, вони майже не розмовляли англійською, але незважаючи на це, старалися зі мною спілкуватися, хоча довго підбирали слова, а що не могли сказати – показували жестами.

Українки всю дорогу розпитували мене чи я не голодний, чи мені щось потрібно… і хоч я був не голодний та мав їжу, вони все одно нагодували мене і напоїли. Протягом цієї подорожі потягом ми дуже подружилися і саме тоді я зрозумів, що люди в Україні зовсім не такі, як нам малюють, і що ми з вами (чілійці та українці – ред) насправді маємо багато спільного.

Говорячи про міста, мене дуже вразив Ірпінь і навколишні населені пункти. Особливо те, як ви інтегруєте в своє містобудування зелені насадження, парки, ліси – це дуже круто.

Чи куштували українську кухню? Яка страва сподобалася найбільше?

Я вперше спробував українську кухню в цій подорожі і просто в захваті від неї. Найбільше мені сподобалися червоний суп і суп з рибою (борщ та  уха – ред). Я їв би їх і їв (сміється).

І навіть їжа, яка не належить українській кухні, у вас смачніша, ніж будь-де. Я куштував паннакоту, вона була дуже смачною.

Що відчуває сучасна людина, яка у XXI сторіччі бачить зруйновану інфраструктуру та понівечені міста через війну?

Це дуже страшно… Розуміти те, що це відбувається в XXI ст, що руйнується інфраструктура, знищуються будинки, що сім’ї залишаються без житла, що гинуть люди… це страшно.

Це страх, якого у нас, як у чілійців немає в ДНК. Цього довелося навчитися, моє тіло навчилося новому страху. Це страх, який відчувався в навколишньому середовищі, всюди, у поглядах людей з якими я працював та спілкувався. Це страх бути знищеним. Це жахливо. І саме через це я відчув надзвичайну гордість за супротив та сміливість українського народу.

Звісно, в Чилі також руйнувалася інфраструктура і будинки, але причиною тому були землетруси, а не брак розуму у людини, що знаходиться при владі. У Чилі ми пристосувалися до цього і почали використовувати міцніші будівельні матеріали, це допомагає вберегти споруди від руйнування, тому що землетруси є чимось звичним для нас.

Проте, я був вражений легкістю та легкозаймистістю великої кількості будматеріалів, які використовуються в містобудування Ірпеня, що і стало фактором, який, очевидно, дуже сильно «допоміг» поширитися пожежам, спричиненими російськими атаками.

Повертаючись до запитання, то страшно те, що у вас відбувається, але надзвичайно надихає те, як українці чинять цьому опір. Ви показали і продовжуєте показувати приклад усьому світові. Вам є чим пишатись.

Як ви потрапили на форум архітекторів в Ірпені?

Зі мною зв’язалися з Ірпінської міськради через United Nations Global Marketplace, щоб запросити в команду міжнародних консультантів з розробки плану реконструкції Ірпеня.

Спочатку я працював онлайн, а потім отримав офіційне запрошення від Ірпеня розпочати «польову» роботу та відвідати Ірпінь. Мене підтримала освітня фундація, яка оплатила поїздку до України, і я прилетів на зустріч з професійною командою Ірпеня.

Яка ваша місія в Україні, в Ірпені?

Моїй команді доручено розробити проектно-економічне забезпечення будівництва Меморіалу цивільним жертвам Ірпеня та Бучі, нового бібліотечно-культурного центру Спілки письменників і поетів Ірпеня, реконструкції Ірпінської публічної бібліотеки, а також Генерального плану розвитку майбутнього стратегічного розвитку м. Ірпінь (на основі чинного Плану регулювання Ірпеня).

Чи вдасться Ірпеневі відбудуватися і стати привабливим для туристів?

Це дуже хороше запитання. Мені пощастило побувати в Берліні, побачити те місто, яке було абсолютно зруйноване бомбардуваннями під час війни. І побачити те, наскільки вдало їм вдалося відбудувати його. У деяких випадках, будуючи ідентичні копії історичних будівель, в інших – додаючи нове.

Щодо вашого міста, тут питання має бути трошки іншим, тому що як на мене – відбудова вашого міста досить просте завдання, якщо ми говоримо про можливості.

З туристичної точки зору, запитання має поставати – як саме будувати. І тут треба звернутися до поняття «доступність» – у вашому випадку доступність до води, річок, озер, лісу. Вам потрібно звернути увагу на дороги та стежки, тому що в Ірпені все ще є багато непридатних шляхів, де потрібно ходити по землі. А також звернути увагу на інфраструктуру, яка дозволятиме мати доступ до природи.

Це дуже добре ілюстровано в готелі, в якому я жив (Шкіпер – ред). Тобто, відбудова можлива і реальна, але треба дуже добре обдумати інфраструктуру і збільшити доступність до ваших туристичних ресурсів – ліс і вода. І як на мене також було б добре збільшити використання дерева в побудові туристичних будівель.

Що б ви порадили українським архітекторам, які беруться до відбудови України?

Найперше, я б порадив оминати будування багатоповерхівок, в знак поваги до ваших пейзажів, до природи, якою багата Україна. Також гарною ідеєю буде продовження тієї чудової ініціативи, яку ви прийняли ще до початку війни – це будування міських парків. Тому непогано було б повністю знести старі радянські будівлі та будинки, що постраждали унаслідок війни, які не підлягають відновленню, щоб побудувати на їхньому місці парки з меморіалами, майданчиками для дітей, зеленими насадженнями.

Якщо говорити про будинки, то їх варто будувати не в висоту, а в ширину. Для українців дуже важливим є контакт з природою, тому нові будинки, як на мене, мають будуватися з патіо, з ділянками природи в середині житлових комплексів.

Ідея, яку я вже запропонував для вашої громади, і з якою погодилися керівники міста – це побудувати систему парків в Ірпені об’єднаних велосипедними маршрутами.  Це дозволить велосипедистам чи людям на електросамокатах пересуватися по місту, не сходячи з дистанції.

Також я порадив укріпляти ваші будівлі, будувати міцніші споруди, щоб захистити себе у подальшому, а також інкорпорувати вогнестійкі системи та матеріали у реконструкції.

Що б ви сказали ірпінчанам, українцям?

Перше, що я б хотів сказати українцям – це те, що у мене немає жодного сумніву, що ви це подолаєте зло і що ви переможете. Тому що є велика різниця між нападом або вторгненням і захистом та виживанням. Я думаю, що той героїзм і ту стійкість, яку ви демонструєте – це і є ваша найбільша цінність і ви маєте це берегти.

Також хотілося б сказати, що ці трагедії завжди мають мотив. Але навіть найкращі чарівники і пророки поки не можуть передбачити до яких наслідків в майбутньому все це приведе. Та я впевнений, що з плином часу, коли ви зможете зупинитися, подивитися назад – зрозумієте сенс того, що відбувалося.

Ця війна відкрила вас усьому світу! І те, яку солідарність показують інші країни народу України, говорить про те наскільки ви хороші люди. Тому, не зраджуйте своїм цінностям, несіть її в маси, показуйте світу і світ не залишить вас самих. Ми будемо вас підтримувати і допомагати. І той бойовий дух, який у вас зараз є, зможе розбити будь-яку армію.

 Що б ви сказали рашистам?

Україна та українці викликали велику любов і підтримку усього світу. Завдяки вам, починаючи ще з 2014 року (і з виходом фільму від Netflix «Зима у вогні» – ред), світ ще більше почав ненавидіти російський уряд та армію. Ми ніколи їх сильно не любили, проте зараз ненависть стала ще більшою. Путін своїми безглуздими діями демонструє повністю і абсолютно підґрунтя ідентичності його уряду та армії, що вони є дуже бідними культурою (в духовному плані – ред).

Якщо перейти до звернення, то я б розділив російський уряд, російську армію та населення. Мені здається, що населення росії не підтримує те, що відбувається в Україні. Я б порадив росіянам звернутися до власної класики, перечитати «Війну і мир» і зрозуміти, що війна в будь-яких проявах може привести тільки до поганих наслідків. І зараз з цією жахливою ситуацією, що відбувається в Україні, у росіян з’явилася велика можливість зняти путіна і стати кращим народом.

Термінові, важливі і перевірені повідомлення про російсько-українську війну та інші події міста та Приірпіння читайте на нашій сторінці у Facebook та у  Telegram-каналі.