Протягом 5 днів рашисти вивозили на Білорусь награбоване у наших магазинах: ірпінчанин про життя в окупації

Володимир з дружиною Настею та сином Назарчиком перебували в Ірпені із самого початку повномасштабного вторгнення росії в Україну та продовжують жити тут і досі, без води, електроенергії та газопостачання.

«Розумієте, ніде не буде так безпечно, як в вдома, – пояснює Володимир. – Звісно ми розуміли, що це не закінчиться через день чи навіть через тиждень, але вирішили залишитися. Тим більше, у будинку залишалися пенсіонери, які мали вади здоров’я і не могли евакуйовуватися, а у сусідніх будинках – сім’ї із груднічками. Їм потрібна була допомога».

За словами чоловіка, коли рашисти вперше почали бомбити їх та заїхали у ЖК «Фортуна-2», було страшно, але вони навіть не сподівалися, що перед звільненням Ірпеня від окупантів їм доведеться пережити справжнє пекло.

«Коли до нас заїхали 5 березня, нас бомбили, було страшно, точково постраждали сусідні будинки, у нашому – розбомбили щитову та під’їзд, але загалом все було спокійно. Ми написали на будинку «Діти та пенсіонери» і наш будинок не чіпали, а рашисти жили в сусідніх будинках, де не було людей, бо вони евакуювалися. Але коли українські військові наприкінці березня почали їх витісняти з Ірпеня і рашисти почали тікати, то на останок, наче перед смертю, бомбили так, що ми ледве вижили. Летіли міни, були обстріли, у нашому будинку почали вилітати усі вікна, це було страшно. Ми дивом вижили, бо за декілька хвилин до бомбардування, вийшли з квартири у коридор та вивели туди людей. Після закінчення бойових дій, побачили, що у квартирі вилетіли вікна та вибило двері у ванній», – ділиться Володимир.

Він зауважує, що росіяни почували себе у житловому комплексі дуже комфортно. «Як тільки вони приїхали до нас, відразу переодяглися в українську форму та нав’язали жовті пов’язки. Потім розграбували магазини, кафешки, піцерії та аптеки. Влаштовували собі пір під час війни. Спокійно ходили по території з автоматами, інколи їм було сумно і вони признавалися, що не знають чого чекають і що мають робити далі – нічєво нє знаєм, вот самі ждьом», – розповідає мешканець Ірпеня.

Та сумувати їм довелося не довго, рашисти знайшли магазини одягу та взуття і тут почалося найцікавіше. «Відразу переодяглися у цивільне і ходили по території та кричали «Слава Україні», але ж ми знаємо своїх мешканців та чуємо акцент. А потім протягом п’яти днів газелькою вивозили на Білорусь награбоване у наших магазинах. Мені не відомо, щоб вони грабували квартири, але бачив, як вони з магазинів виносять по-максимуму. У наш будинок точно не заходили, мародерства у нас не було», – підкреслив Володимир.

Крім цього, мешканець «Фортуни-2» підкреслює, що із рашистами, які проживали на території його житлового комплексу, їм умовно кажучи пощастило і всі залишилися живими. «До нас доходила інформація, що у сусідніх комплексах жінки та чоловіки ходили до рашистів на п’янки, зливали інформацію, а потім їх все одно розстрілювали. Та я не стверджую, що це стовідсоткова правда. Головне, щоб всі були живими!», – підсумував Володимир.

Наразі сім’я оговтується від пережитого та продовжує жити у своєму домі в уже звільненому Ірпені. Набирають воду у криничці неподалік, готують їжу на багатті та отримують допомогу від волонтерів. Поки Володимир та Настя спільно із мешканцям комплексу прибирають наслідки приходу руського міра, Назарчик бавиться на подвір’ї, але геть не дитячими іграшками за що отримує на горіхи від батьків. Він для всіх справжній герой, адже у свої майже два рочки мужньо витримав життя в окупації ворога і продовжує посміхатися.

Ірпінь, який визволили 28 березня, повертається до життя і все точно буде Україна!