Як Ірпінський Податковий тримав оборону під час окупації: розповідь «тимчасових мешканців» вишу

Унікальний, неординарний, єдиний у своєму роді. Так найчастіше називали Державний податковий університет, що розміщений у мальовничому Ірпені, та готував виняткових фахівців – податкових міліціонерів. Він випустив велику кількість випускників, більшість з яких наразі обіймають високі державницькі посади, чи стали успішними бізнесменами, управлінцями, податківцями, митниками, фінансистами та юристами.

Університет не одноразово приймав міжнародні делегації, проводив обмін студентами та організовував різні наукові та освітні заходи. Про його Міжнародний податковий конгрес знають не тільки по всій Україні, а й в багатьох країнах світу.

Сьогодні виш теж на слуху, але причина зовсім інша. Зруйновані стіни, потрощені вікна, виламані двері та безлад у вцілілих кабінетах, уламки боєприпасів на території, сліди ворожої техніки та ями від бомбардувань на асфальті. А також запах горілого у деяких приміщеннях, які вигоріли вщент, що навіть важко зорієнтуватися скільки там було поверхів.

З самого початку війни університет став прихистком для близько 150 людей, серед яких не лише співробітники університету зі своїми родинами, а й мирні жителі Ірпеня. Як тільки з’являлася бодай якась можливість – люди виїжджали у безпечні місця, це вдалося більшості з них. Та є й такі, які мужньо залишаються в Ірпені і досі та продовжують жити у стінах університету.

Люди усміхнені, привітні і налаштовані на перемогу. Вони приймають та сортують гуманітарну допомогу, готують на багатті їжу та заварюють чай, а також допомагають іншим мешканцям Ірпеня, які проживають у сусідніх будинках. На території університету сміливо і впевнено бігають собаки, які теж пережили «рятувальну операцію» руського міра.

«Ми тут пережили всяке, навіть, у полоні встигли побувати, – розповідає співробітник університету, який проживає у стінах вишу разом з родиною із самого початку війни, – Нас бомбили постійно. Спочатку ми ховалися, а потім навчилися готувати під обстрілами чи гасити загорання будівель і в один із таких разів, 26 березня, нас взяли у полон. Ми бачили їх (рашистів – ред) до полону, вони захопили приміщення Факультету податкової міліції і базувалися там. Ми ж то думали, що то українські захисники, бо до того наші хлопці там перебували якийсь час. А здалеку та в темряві ж не розбереш хто там, пов’язок не видно. Виявилося, що то росіяни,  рота Омської десантної штурмової девізії. Вони підійшли до нас і попросили привести до них всіх, хто є. Ми звичайно всіх людей не вивели, просто вийшли декілька хлопців і пенсіонери. Хоч я і просив усіх залишати мобільні телефони у приміщеннях, один хлопчик взяв його з собою. Відповідно росіяни мобільний знайшли, почали перевіряти дзвінки, а він дзвонив у тероборону, щоб домовитися про евакуацію жінок. Росіяни подумали, що то наводчик і вирішили розстріляти. Довелося їх вмовляти не вбивати, показувати документи хлопця, а він родом з Донецька і це його врятувало, скажемо так – народився у сорочці. Вони сказали, що донецьких поважають, тому, не вбили хлопця».

За словами співрозмовника нашого видання, це була п’ята партія російських військових, яка прибула в Ірпінь і яку Збройні сили України спільно з ТрО Ірпеня розбомбили. «Вони пропонували нам евакуюватися у Білорусь, але ми ж розуміємо, що насправді хотіли вистроїти як живий щит. Поки ми про це говорили, почався обстріл з нашого боку, прилетіла міна у корпус юрфаку і росіяни злякалися та почали тікати. Бо до цього моменту у них уже було двоє двохсотих і двоє трьохсотих. Вони їх закинули на броню своїх бойових машин десанту і втекли. Коли від’їжджали – обстрілювали все, не в попад, без логіки. Обстріляли гуртожитки, з «мухи» потрапили у 5 поверх, він згорів повністю. Це останні росіяни, які у нас були. 5 партія, яку наші захисники «похоронили», – каже працівник університету.

Тимчасові мешканці університету, які потрапили у полон, намагалися дізнатися у рашистів, що ті роблять на українській землі та відповіді так і не почули. «На питання чому вони приїхали, росіяни починали агресивно реагувати і ставали неадекватними. Наприклад, спочатку казали віддати їм наші телефони і обіцяли повернути, а потім прийшов їхній командир роти і наказав мобілки розбити, що вони і зробили штик-ножами. Потім їхав дідусь на велосипеді з боклажками по воду, вирішили вбити, бо типу коректувальник. Та дідусь теж народився у сорочці, ми йому надали медичну допомогу і він поїхав додому. Чи, наприклад, хотіли пригостити нас печивом та водою, які накрали у наших приміщеннях. Логіки ніякої», – підкреслив співробітник університету.

Крім цього, російські окупанти вибивали двері у кабінетах, перевертали все догори дригом, ймовірно, грабували. Це стане відомо згодом, бо наразі більшість співробітників знаходиться у Чернівецькій області, куди тимчасово евакуювався університет та продовжує надавати освітні послуги.

Та попри все, символом незламності та подальшого відродження стали вцілілі Гімн університету та стінка із назвою закладу вищої освіти. А також радісним є той факт, що не зважаючи на постійні обстріли, бомбардування та полон, жодний із тимчасових мешканців вишу не постраждав. А це означає, що Україну просто так не зламати, а українське – знищити не вдасться.

Нагадаємо, 28 березня Ірпінь звільнили від російських окупантів, а 4 квітня у Державному податковому університеті розпочався освітній процес.

Термінові, важливі і перевірені повідомлення про російсько-українську війну та інші події міста та Приірпіння читайте на нашій сторінці у Facebook та у  Telegram-каналі.