«Жінки ревуть, у мене трясуться руки»: чоловік розповів, як втікав із блокованої окупантами Бучі

Один із жителів Бучі розповів як йому вдалося покинути рідне місто і добратися до Києва.

За словами чоловіка, він наважився на втечу, коли вже усі ресурси вичерпались, а житловий компленкс захопили окупанти.

«Жити у сучасному будинку без світла погано, але терпимо. Без газу холодно, але терпимо. Без води погано. Я запаси зробив соку та солодкої води – її пив і нею ж, вибачте, змивав. До обстрілу артилерії звикаєш швидко і бігати до підвалу я відмовився. Прилетить, то прилетить. Як і нечисленні сусіди, що залишилися. Найнебезпечніше вночі курити біля вікна – з цим довелося зав’язати. Ну а потім сіла батарея у машині, потім у телефонах, і сидіти вже не було сенсу. Потім наш комплекс захопили і піти було неможливо»,  – розповідає Кирило.

Та все ж чоловіку вдалося вирватися з міста, із собою йому вдалося вивезти ще 7 жінок, три коти та дві собаки.

«Це… сюр. Військова техніка, що згоріла, взагалі не вражає – її на сусідній вулиці наші розгромили дронами. Але по дорозі в місті і далі – маса розбитих, розстріляних цивільних машин. Білі ганчірки, написи «Діти»– не врятували багатьох. Вбиті явно цивільні вздовж дороги. Ховати нікому. Останні, які їдуть вже з окупованої території, мали, напевно, більше шансів, ніж ті, хто рвонув під час перестрілок у непередбачуваних місцях. Місто безлюдне і похмуре. Згорілі будинки», – розповідає чоловік.

Кирило каже, що Буча, яка до наступу російських військових, була схоже на невеличке польське містечко, зараз перетворилась на руїни. Чоловік із пасажирками довго не могли виїхати за межі населеного пункту через обвалені на дорогу дерева, стовпи і транспорт, що згорів.

«Петляли довго, доки пробралися до виїзду. Блокпости «орків» – документи їм не цікаві, шукають телефони та техніку, щоб дивитися листування. Я свої, зрозуміло, видалив раніше і сьогодні відновлював картку та номер уже в Києві. Хоча, з трьома котами та двома собаками мою машину оглядали швидко та без ентузіазму. Запах той ще. Ну, руки на виду, вікна відчинені – нормально», – розповідає чоловік.

Кирило зазначає, що у Бучі є ділянки, куди цивільні машини взагалі не впускають.

«Їхали довго, повільно з аварійками. Не тому що перевантажені легковики людьми до краю (спробуй вирішити, кого із сусідів кинути? Чи котів?) – просто швидкість вища за 40 може закінчитися стріляниною. І ось перший блок пост із українським прапором. Жінки ревуть, у мене трясуться руки, але попереджаю їх: не балакайте, це можуть бути провокатори в українській формі. Але виявилися наші», – згадує Кирило.

На підконтрольних українським військовим територіях панують зовсім інші настрої, запевняє чоловік.

«Інші особи, інше спілкування, інше все. Шмонати нашим не цікаво – перевіряли лише документи. Хоча швидко їхати далі якийсь час не радили. Зате колишні ганчірки та написи «Діти» з машин сказали можна сміливо прибирати. Дорога під контролем. А потім Київ і заправка. Далі були ще не найпростіші кілометри, але пасажири просто ожили. Бог та ЗСУ зберігали нас, доїхали всі живі, довго обіймалися на заправці. Поодинці б не вибралися, не вистачило б фізичних та моральних сил. У мене точно» – резюмував Кирило.

Зазначимо, що самостійна евакуація із блокованих окупантами населених пунктів, де немає офіційного гуманітарного коридору, може бути смертельно небезпечною.

Джерело: tsn.ua